Криза 3-ох років

Криза 3-ох років

 

За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Головні зміни зосереджені навколо Я дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка до близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів – упертістю, заперечення усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці, або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й психолого-педагогічної освіченості їх соціального оточення – насамперед батьків і педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка – це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивною, негативізмом і триває довго, а в іншого – процес відстоювання своєї незалежності набагато м’якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.

Криза трьох років – засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку – усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, демонструє свою незалежність і самостійність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Якщо дорослі не помічають у дитини самостійно задовольняти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виникнути власне кризові прояви – негативізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест – бунт, норовливість. У разі, якщо дорослий наполягає на своєму, намагається зломити дитячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виникнути невротичні симптоми. За «перемоги» дорослого над самостійністю дитини вона може вирости безвольною, безініціативною, несамостійною або впертою і жорстокою.

 

Виділення та опис симптомів є важливим моментом в пізнанні кризового явища:

vнегативізм – проявляється як негативна реакція дитини на прохання і вимоги до неї конкретної дитини;

vвпертість -  є непохитною реакцією дитини на щойно висловлене власне рішення. Причиною може бути надмірне обмеження активності і самостійності дитини дорослими. Впертість не потрібно ототожнювати з наполегливістю – завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;

vноровливість – за своїми зовнішніми ознаками є близькою до негативізму, однак має більш широкий і безособовий характер – дитина постає проти всієї системи стосунків, які панують удома;

vсвавілля має місце при гіпертрофованому прагненні дитини до самостійності проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого.

Інші симптоми трапляються значно рідше і мають другорядне значення:

vпротест-бунт – виділяють тоді, коли конфліктність дитини стає регулярною, дитина начебто налаштована на суперечку з дорослими;

vдеспотизм – малюк різноманітними способами демонструє деспотичну владу щодо оточення. Якщо у родині декілька дітей, можуть виникати ревнощі, коли та сама тенденція до захоплення влади є джерелом ревнивого, нетерпимого ставлення до інших дітей;

vзнецінення – змінюється особистісне ставлення до всього, що раніше було цікавим, звичним, значущим. Знецінюються як тарі правила поведінки – дитина заявляє про свою нелюбов до батьків, сприймає їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів, починає лаятися; так і вподобання щодо речей – викидає, ламає іграшки, стає перебірливою в одязі тощо. Знецінення як симптом є характерним і для подальших кризових періодів.

Симптоми трьох років свідчать про те, що у дитини з’явилося прагнення виявити своє Я, вона шукає приводи, де б можна було б протистояти себе дорослому.

 

Як пом’якшити негативні прояви кризи

Насамперед дорослий має пам’ятати про те що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка! А тому і батькам і педагогам належить розуміти всі зміни, що відбуваються з дитиною, і терпляче ставиться до можливих негативних проявів її поведінки. Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у самостійності та активності, які значно зросли. Заява малюка «Я сам!» засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишатися наодинці зі своїми проблемами.

 

З огляду на це на етапі кризи трьох років батькам малюка варто:

vстати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов’язки дитини;

vдозволити малюкові бути самостійним – не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він не просить. Наприклад, дочка, пихкаючи натягує кофтину, батьки одразу намагаються їй допомогти. Але вона не оцінить такого прагнення батьків, найвірогідніше навіть з лементом чинитиме опір замахові на свою свободу;

vпідтримати і оцінити дитячі зусилля і прояви самостійності;

vпам’ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день – чи дійсно те, що було заборонено вранці і увечері. Батьки мають проявити твердість, проте пам’ятати, що заборон не має бути багато. Необхідно установити чіткі межі та правила – не можна тікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту тощо. Цієї лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім’ї, які живуть разом з дитиною;

vзважати на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінку найрідніших людей, тому батькам необхідно стежити за собою. Якщо мама надмірно емоційна, вередлива, то донька, найвірогідніше буде такою самою;якщо бать прийшов з роботи і залишив свої речі абиде, то

vварто спробувати змінити власну звичку;

vпереключати увагу малюка при його спалахах упертості, гніву на будь-що нейтральне, проте це переключення має бути активним: «Давай зробимо…»;

vвідкладати розмову, якщо малюк злиться, у нього істерика, на час, коли він заспокоїться. Адже під час істерики марно пояснювати, що так робити недобре. Поки ж його потрібно взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце;

vрозмовляти з дитиною варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава;

 

vЛЮБИТИ дитину і показувати їй, що вона дорога навіть заплакана, уперта, капризна.